Або накази, або договори
«Існує два види суспільного співробітництва, — писав Людвіг фон Мізес, — співробітництво через договори (добровільні угоди й координацію) і співробітництво через гегемонію (накази та підпорядкування). Індивіди можуть бути об'єднані або “договірними зв’язками”, або “гегемоністськими зв’язками”».
Цю відмінність визнавали багато соціальних теоретиків. У трактаті «Людська діяльність» Мізес писав:
«[Адам] Фергюсон описував цю відмінність як контраст між войовничими й торговими націями; [Анрі де] Сен-Симон — як контраст між мілітарними й мирними (індустріальними) націями; Герберт Спенсер — як контраст між суспільствами індивідуальної свободи та суспільствами військового зразка; [Вернер] Зомбарт — як контраст між героями й торговцями».
Мізес підмітив, що марксисти й нацисти ставили перед собою аналогічні бінарні завдання. Різні мислителі по-різному оцінювали варіанти розвитку суспільства, але вони погоджувалися з дихотомією та тим, що, за словами Мізеса, «третій принцип не можна уявити й, ба більше, втілити».
Ці два протилежні принципи кооперації встановлюють два абсолютно різні способи ставлення людей один до одного в суспільстві, як пояснив Мізес:
«Там, де співпраця ґрунтується на договорі, — пише Л. фон Мізес, — відносини між індивідами симетричні. Усі індивіди є сторонами договорів міжособистісного обміну. Джон має такі самі відносини з Томом, що й Том із Джоном».
Навіть якби «Джоном» був Джон Маккі, мільйонер, засновник і донедавна генеральний директор компанії Whole Foods Market, а «Томом» — касир Whole Foods, відносини між багатим роботодавцем і небагатим працівником однаково були б симетричними.
Джон добровільно пропонує зарплату в обмін на трудові послуги Тома, а Том добровільно пропонує свою працю в обмін на зарплату. Обидва погодилися на цей договір й обидва вільні відмовитися від нього. Джон завжди може звільнити Тома, а Том завжди може звільнитися. Попри все своє багатство й славу?, Джон не може змусити Тома працювати на касі.
І далі Мізес пише: «Там, де співпраця ґрунтується на наказах і підпорядкуванні, існує людина, яка командує, і ті, хто підкоряються її наказам. Логічні відносини між цими двома класами людей є асиметричними. Є начальник і є люди під його опікою. Начальник один робить вибір і керує, інші підопічні — просто пішаки в його грі».
Наприклад, якби Джон був феодалом, а Том — його кріпаком-селянином, то відносини між ними були б дуже асиметричними. Джон міг би змусити Тома обробляти свої землі, а також конфісковувати частину продукції з ділянки Тома у вигляді податків і мит. Єдиний вибір Тома — підкоритися цим вимогам або бути вбитим. Як писав Мізес:
«Стикаючись із вибором між наслідками покори й непокори, підопічний віддає перевагу першому та включається в гегемоністські зв'язки. (…)
У контексті гегемоністської структури суспільства та її впливу на вчинки «підопічних», вільно діяти може лише керівник. Підопічні діють тільки на моменті вибору підлеглості; і як вони вже її вибрали, то більше не діють самостійно...»
Коли засновники Америки та інші класичні ліберали виступали за «рівність», вони не вимагали рівного володіння. Вони прагнули скасування абсолютизму, феодалізму й рабства. Вони підтримували симетрію людських відносин, яка властива договірним зв'язкам, і виступали проти асиметрії людських відносин, що характерна для гегемоністських зв'язків.
Така асиметрія може ображати почуття справедливості. Але гегемоністські суспільства не тільки потворні за своєю суттю, а й нетямущі. Якщо діє лише керівник, то й рішення ухвалює лише він. Коли з людьми поводяться як із худобою, їхній розум розтрачується даремно. Їхній творчий потенціал, здібності до оцінки, унікальні таланти й знання місцевих особливостей не можуть бути використані для розв'язання різноманітних життєвих завдань і проблем.
Лише договірні суспільства можуть повною мірою використовувати в масовому масштабі те, що Джуліан Саймон назвав «найвищим ресурсом» — людський розум. Творчий внесок безлічі людей може бути реалізований лише через децентралізовану добровільну співпрацю.
Саме тому, за словами Мізеса, розвинена цивілізація є «здобутком людей, співпраця між якими була побудована на договірній основі». Історичний прогрес суспільства від войовничого й злиденного варварства до мирної та квітучої цивілізації — це історія заміни наказів договорами, а примусового панування — добровільною згодою.
Цю статтю люб'язно надали Ден Санчес і Фонд економічної освіти на умовах міжнародної ліцензії Creative Commons Attribution версії 4.0. З оригіналом можна ознайомитися тут.