Чому концепція «бути самому собі босом» — це ілюзія

Навіть підприємцям доводиться комусь підкорятися.

Підприємництво — це, мабуть, одна з найкращих ідей капіталізму. Ви можете заробляти непогані гроші, якщо знаєте, що робите. Крім того, ви отримуєте величезну свободу — адже роботодавець уже вам не вказує. Ви можете випробувати нові способи ведення справ, винайти й запустити власний продукт чи просто якісною роботою завоювати довіру клієнтів.

Як залізний аргумент на користь підприємництва часто наводять ідею, що ви можете «бути самі собі босом».

Концепція досить проста: звітувати перед керівником уже не треба — підприємець сам приймає рішення. Ви нікому не підкоряєтеся, якщо прийняти ідею на віру. Ви повністю контролюєте кожен аспект свого бізнесу. У вас немає боса, бо бос — це ви.

Нелогічність такого способу мислення можна продемонструвати простим прикладом. Припустімо, ви вирішили, що ваша компанія вироблятиме пиріжки з грязюки. Можливо, у дитинстві ви любили ліпити з грязюки пиріжки й завжди мріяли перетворити свою пристрасть на бізнес. Ваш керівник на попередній роботі не дозволив вам ліпити пиріжки з грязюки (він вочевидь не бачив у цьому потенціалу). Та тепер, коли ви самі собі бос, ви вільні вести бізнес так, як вважаєте за потрібне.

Чи ні?

Як виявилося, це не зовсім так. Звісно, ви можете спробувати продавати пиріжки з грязюки, але що ви робитимете, якщо споживачі не захочуть їх купувати? Імовірно, ви несете витрати на оренду, засоби виробництва й зарплату. За відсутності доходу ці витрати швидко накопичуватимуться, і незабаром вам доведеться або перейти на нову лінію виробництва, або закрити бізнес.

Ось вам і можливість стати власним босом.

Хто ж насправді головний?

Історія з пиріжками з грязюки порушує важливе питання: хто ухвалює рішення? На перший погляд здається, що підприємці мають усю повноту влади, адже вони боси. Але насправді вони повністю залежать від своїх клієнтів. Успішні підприємці скажуть вам, що їхня робота — це обслуговування споживачів, не більше. Саме вони справжні боси.

Економіст Людвіг фон Мізес викладав цю ідею у своєму трактаті «Людська діяльність».

«Усіма економічними процесами в ринковому суспільстві завідують підприємці. Вони керують виробництвом. Вони стоять за штурвалом корабля. Неуважний спостерігач може гадати, що заправляють усім саме вони. Але ж ні. Вони зобов'язані беззастережно коритися наказам капітана. Капітан — це споживач. Ані підприємці, ані фермери, ані капіталісти не визначають, що має вироблятися. Це робить споживач. Якщо комерсант не виконує ретельно всі вимоги публіки, які повідомляються йому у вигляді структури ринкових цін, то він зазнає збитків, банкрутує і, отже, втрачає своє вигідне становище біля керма. Його замінюють інші, ті, хто краще задовольнив попит споживачів».

Підприємці можуть мати велику владу, але ця влада повністю залежить від їхньої здатності задовольняти запити споживачів. Якщо підприємець не зможе виконати бажання свого істинного боса — споживача, то буде негайно звільнений і замінений кимось іншим. Ось що означає вийти з бізнесу.

Отже, хоча підприємців часто вважають «королями бізнес-імперії», насправді все зовсім інакше. «Капіталісти й підприємці фактично є уповноваженими від споживачів, довірчими власниками, призначеними з правом відкликання шляхом щоденного голосування», — пише Мізес.

Ця ідея про те, що підприємці фактично є слугами, а споживачі зрештою вирішують усе, відома як суверенітет споживача. Щиро кажучи, навіть підприємці працюють на когось іншого. Безумовно, тут криється багато можливостей для творчої свободи. Споживачі не так сильно контролюють людей, як керівники. Але ваша свобода як підприємця має межі.

Як то кажуть, хто платить, той і замовляє музику.

У підприємництві не все зав'язано на вас

До уваги часто не беруть важливий висновок, застосовний для чинних і майбутніх підприємців. Він полягає в тому, що підприємці, які хочуть бути успішними, повинні зосередитися на задоволенні потреб споживачів, а не на веденні бізнесу.

Для багатьох це давно назріла зміна парадигми. Більшість людей починають зі своєї пристрасті або вміння і намагаються знайти спосіб їх продати. Але ситуація абсолютно зворотна. Що вони мають робити — якщо вони взагалі хочуть бути успішними, — то це починати з пошуку незадоволених потреб у своїй спільноті, а потім шукати способи їх задоволення.

Ідея «монетизації своєї пристрасті» дуже приваблива, але це не те, чим насправді є підприємництво. Підприємництво орієнтоване на інших. Воно починається з того, що споживачі хочуть купити, а не з того, що ви хочете продати. Мова не про те, щоб «бути самому собі босом». Йдеться про те, щоб зробити споживача своїм босом і отримувати винагороду пропорційно тому, яку цінність ви для них створюєте.

«У ринковій економіці не існує інших засобів набуття або збереження багатства, крім забезпечення широких народних мас тими товарами, які мають попит», — пише Мізес. Ви можете відшукати ніші, де ваші захоплення і навички збігаються зі споживчим попитом, і це чудово. Користуйтеся цим за будь-якої можливості. Але ніколи не забувайте, що насамперед ваше завдання — задовольнити цей попит. Підприємець, захоплений своїм проєктом настільки, що нехтує бажаннями споживачів, невдовзі опиниться біля розбитого корита.

Оспівуючи підприємництво, творчість і самодисципліну, не забуваймо, що в підприємців є бос — споживач, і підприємництво насправді полягає в тому, щоб з'ясувати, чого хочуть інші люди, і знайти способи дати їм це.

Цю статтю люб'язно надали Патрік Керролл і Фонд економічної освіти на умовах міжнародної ліцензії Creative Commons Attribution версії 4.0. З оригіналом можна ознайомитися тут.